27 років незалежності України, а досі живемо у російськомовному середовищі. Покоління, народжене після 1991-го, вже має своїх дітей. Але вони ростуть і чують на вулицях не державну мову. Це велике недопрацювання всіх попередніх керівників держави.

Зараз ми маємо владу, яка себе називає українською. Але суттєвих змін у мовному середовищі мало. Мовне питання — найманіпулятивніше. З ним можуть зрівнятися війна, пенсії та пільги. Після скасування закону Ківалова-Колесніченка пройшло півроку. А в ефірі – тиша. Тому що мовним питанням маніпулюють знову. Адже на носі вибори. І хто скористається правильною риторикою щодо мови, зможе отримати голоси. Так було завжди. Буде і тепер.

Є ще одна причина відсутності «Закону про мову». Це страх.

Історично склалося так: чия мова — того й влада. Реальність така. Правляча верхівка, яка користувалася російською — досі при владі. Радикальний закон щодо мов нацменшин (читай – російської) і початок тотальної українізації не вигідні їй.

«Закон про мови» потрібен. Але ухвалять його тільки коли це буде вигідно владі. Політики заради власних інтересів нехтують навіть національною безпекою. Але це гра з вогнем.

Олексій Козюк, викладач української мови