Я пам’ятаю військових. На початку 2000-х у Києві вони заходили в центральний гастроном на Шулявці в пом’ятих плащах з облупленими «дипломатами».

Майже всі військові були старшими офіцерами: підполковники, полковники, рідше — майори. Від цієї невідповідності високих звань і жебрацьких звичок їхні пошарпані фігури виглядали ще жалюгідніше. Військові брали по дві сосиски, діставали з «дипломата» пляшку горілки і потай, з урахуванням рельєфу місцевості, здійснювали свій тактичний задум.

Зазвичай криклива буфетниця це бачила, але робила вигляд, що не помічає. А вони випивали горілку і тихесенько, немов тіні, вислизали з гастроному, щоб не привертати до себе уваги. У цій залежності офіцерів від милосердя буфетниці було щось настільки принизливе, що мені ставало соромно. Ніби це я пив цю горілку з-під поли і економив на сосисках.

Зараз ми десята за силою армія Європи. Сьогодні не уявляю собі такого офіцера української армії. Це одна з наших головних перемог. Буде армія — буде Україна.

Сергій Марченко
Менеджер, експерт ринку праці

gazeta.ua