22 січня в річницю підписання Акту возз’єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної республіки 1919 року в Україні відзначається День Соборності. Цьогоріч святкуватимемо 100-річний ювілей цієї знакової події.

Як відомо, у січні 1918 року була створена Українська Народна Республіка (УНР), а на територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, була утворена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). У грудні 1918 року у Фастові лідери двох держав підписали попередній об’єднавчий договір. А 22 січня 1919 року цей договір, що увійшов в історію як Акт злуки — акт об’єднання українських земель, був оголошений в Києві на Софійській площі. Щиро вітаю українців із цим святом! Зичу єднання і порозуміння.

А тепер про дещо не святкове. Серед дописувачів нашої спільноти є такий собі пан, який позиціонує себе, як патріот, і є при цьому затятим порохоботом. Але при цьому він вважає, що (цитую дослівно його коментар): «Україну створили комуністи. Дали мову та територію».

Дуже дивно, що й досі подібні замусолені міфи кремлівської пропаганди живуть у головах деяких «патріотів».

Про абсурдність міфу про те, що українську мову вигадали більшовики, я писав у своїй книжці «Мовні війни. Міф про «зіпсованість» української мови». А зараз у дуже коротенькій статті спростуємо міф про те, що Україну створили комуністи і дали їй територію.

Усім, хто так вважає, хочу розтлумачити, що комуністи не давали Україні землі, а навпаки – повідбирали у неї все, що могли, розтерзавши країну на шматки. Отже, перелічимо ті етнічні українські землі, які були втрачені за час правління комуністичного режиму.

1) Придністров’я. Чи знаєте ви, що лівобережна частина Придністров’я здавна була заселена українцями і входила до складу Української РСР. У 1924 році за ініціативи такого собі бандита-більшовика Котовського у складі УССР була створена Молдавська Автономна ССР, а у 1940 році після загарбання Радянським Союзом Бесарабії ця територія була виключена зі складу УРСР і приєднана до Молдавської РСР.

2) Мараморощина, Південна Буковина, Задунав’я. У 1940 році Сталін дозволив приєднати до УРСР колишні румунські землі, населені українцями — Північну Буковину та Південну Бесарабію (Буджак), проте при цьому інші етнічні землі, де споконвіку проживали українці, як автохтонне населення, ще з часів Київської Русі – Мараморощина та частина Південної Буковини (Сочава) залишились у складі Румунії. Також залишилися в Румунії українські поселення колишньої Задунайської Січі в північних районах Добруджі (Задунав’я), де запорожці оселилися задовго до румунів.

3) Пряшівщина. Це — українська етнічна територія в північно-східній Словаччині, яка межує з українським Закарпаттям, а в історичному плані є частиною Закарпаття.

Мало хто знає, що 1 березня 1945 року в Пряшеві був проведений установчий з’їзд Української Національної Ради Пряшівщини, на якому вона була оголошена національно-політичним органом, що представляє українське населення в східній Словаччині. З’їзд прийняв резолюцію, в якій підтримував Маніфест I з’їзду національних комітетів Закарпатської України в Мукачево, висловив подяку Сталіну за визволення і, що найголовніше, запропонував приєднати північно-східні землі Словаччини до УРСР. Однак Сталін відмовив і Пряшівщина залишилась у складі Чехословаччини.

4) Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя. Так зване Закерзоння, найбільша українська етнічна територія на Заході, яка залишилась поза межами України. Втрачені землі Закерзоння становлять 19 500 кв. км, з яких 3 500 кв. км припадає на Лемківщину, 4 150 кв. км — на Надсяння, 6 572 кв. км — на Холмщину і 5 280 кв. км — на Підляшшя. Серед найдавніших українських міст тут варто згадати Холм, Перемишль, Ярослав, Сянік, Горлиці та інші. Цікаво, що коли у 1939 році радянські війська внаслідок пакту Молотова-Рібентропа увійшли в Польщу і приєднали до СРСР Західну Україну, серед інших приєднаних міст був і Перемишль. Проте після закінчення Другої світової війни Сталін повернув його Польщі разом з частиною території. Загалом, якщо подивитися на польсько-український кордон між Нижанковичами і Угнівом , намальований Сталіним, то видно, що він являє собою пряму лінію, викреслену нібито під лінійку. Саме так британські та французькі колонізатори проводили кордони у Центральній Африці – під лінійку. Сталін також дозволив полякам провести у 1947 році горезвісну операцію «Вісла», під час якої було проведено зачистку Закерзоння від українського населення шляхом депортації його у західні райони Польщі.

5) Берестейщина, Пінщина. Це споконвічні українські етнічні землі, де українці є автохтонами. Берестейщина за часів Київської Русі належала Волинській, а Пінщина – Київській землі. Проте у 1939 році після приєднання цих земель Сталін відніс їх до Білоруської РСР, хоча було відомо, що основне населення там складають українці і за часів УНР ці землі були у складі Української держави.

6) Стародубщина. Це старовинна українська етнічна область, яка зараз займає 12 районів Брянській області Російської Федерації. Загальна територія цих районів становить 14 762 кв. км. Історично Стародубщина – це частина Чернігово-Сіверської землі. За часів Гетьманщини існував Стародубський козацький полк, а після ліквідації козацьких полків ця територія увійшла до складу Чернігівської губернії. Проте 25 лютого 1919 року 4 північні повіти Чернігівської губернії були відібрані Росією, яка включила їх до складу новоствореної Гомельської губернії, а згодом Стародубщина опинилась у Брянській області.

7) Східна Слобожанщина. Це етнічні українські землі, що розташовані зараз в межах Курської, Білгородської та Воронезької областей Російської Федерації. За часів Козаччини ця територія складала Острогозький козацький полк та частину Охтирського та Сумського полків. Законом УНР від 29 листопад 1917 року було проголошено проведення Українських Установчих Зборів, у повітах Путивльському, Грайворонському, Новооскільському Курської губернії та Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському Воронізької губернії. Гетьман Скоропадський долучив до Української держави ще й Рильський, Суджанський, Білгородський та Корочанський повіти Курщини. Проте УРСР не змогла поширити свою юрисдикцію на ці східні та південно-східні землі. 16 жовтня 1925 року були затверджені східні кордони УРСР, згідно яких ця територія закріплювалася за РРФСР.

8) Східний Донбас, Таганрожчина. Мало кому відомо, що Донбас не закінчується на кордоні між Україною і Росією. Частина цього вугледобувного регіону розташована на північному заході Ростовської області Російської Федерації (в Шахтинському районі).

Таганрожчина здавна була заселена українцями і спочатку входила до Катеринославської губернії. Лише у 1887 році Таганрог разом з Таганрозьким округом опинилися під юрисдикцію Області Війська Донського. Під час утворення Донецької губернії у складі УРСР до неї також були включені Шахтинський і Таганрозький округи. Проте в ході адміністративно-територіальної реформи у 1924-25 роках обидва округи з Донецької губернії УРСР були передані до Північно-Кавказького краю РРФСР (зараз Ростовська область).

9) Кубань. Від 1792 pоку, коли Чорноморське козацьке військо було переселене на Кубань, на південь і південний схід від Дону, поза ріку Кубань аж до Чорного моря сформувалася велика етнічна українська територія, на якій українське населення від гирла Дону і до середньої Кубані становило більшість (між Єйськом, Ростовом, Тихорецьком, Краснодаром, так само в районі Краснодара і західніше на лівобережжі Кубані). Під час буреломних подій 1917-1920 років була створена Кубанська Народна Республіка, до якої окрім власне Кубані входили також Ставропілля і Терська область. 20 січня 1918 року Законодавча Рада Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до УНР, але через агресію Радянської Росії це об’єднання не відбулося.

17 березня 1920 року Кубанська Республіка була знищена більшовиками.

Отже усім «дворовим патріотам» треба раз і назавжди затямити, що саме комуністи розтерзали Україну на шматки. А вже сьогодні «достойний» нащадок тих комуністів чекіст Путін намагається військовим шляхом відірвати від України ще й Крим і Донбас.

На малюнку: листівка з мапою України «Carte de L’Ukraine», яка була видана у Бельгії у 1930-х роках.

Володимир Селезньов