Чи звертали ви увагу, що дехто й досі в магазині чи на базарі називає українську національну валюту рублем? Ні, ці люди зовсім не сєпари, не путіністи, не п’ята колона і навіть не проросійські налаштовані громадяни. Просто вони так звикли. Вони називають гривню рублем лише за інерцією. Так само за інерцією російськомовні українці послуговуються російською мовою, а православні ходять до московських церков.

Але є ще один наслідок інертності мислення. Дехто й досі переконаний, що народ має любити свою владу. Ось один відомий журналіст бідкається, що українці такі-сякі не люблять владу. Та й серед дописувачів порталу Enigma багато таких, хто вважає, що владу треба любити, і любити навіть тоді, коли вона не демократична, а олігархічна. Такий ось маразм.

Але чому народ має любити владу? Чому він має любити корумпованих чиновників та продажних суддів або поліцейських, які ставлять його на коліна взимку на сніг?

І чим тоді українці відрізняються від росіян або совків, які здавна любили батюшку-царя, потім дєдушку Лєніна, потім вусатого упиря-вождя усіх часів і народів, потім дарагова Лєоніда Ілліча, а зараз не менше люблять нинішнього кремлівського карлика?

Кожна людина має любити свою родину, свою землю, свою Батьківщину, свою мову, культуру, традиції, звичаї, але не владу.

Натомість влада апріорі, за замовчанням має турбуватися про свій народ, про розвиток і безпеку держави. Це не її заслуга, це – її обов’язок, а точніше кажучи, її робота. За це влада отримує гроші, і як ми знаємо, чималенькі. Жоден роботодавець не тримає робітника тому, що любить його, а тому, що той виконує необхідну йому роботу і за це отримує заробітну плату.

Пора вже численним владолюбцям зрозуміти, що влада – не від Бога. Влада – це звичайні робітники, яких народ наймає, щоб вона виконувала свою роботу. За це громадяни сплачують податки, які йдуть у тому числі й на утримання владних структур. І якщо ця робота виконується не добре, народ має право звільнити таку владу. Звичайно ж у демократичний спосіб, тобто шляхом виборів. Бо результат виборів – це багато в чому оцінка діяльності влади (хоча на жаль механізм виборів є ще дуже недосконалий).

І наостанок про вираз «олігархічна влада». Насправді це тавтологія (масло масляне), бо в перекладі з грецької «олігархія» означає «влада небагатьох». Згідно загальноприйнятого визначення, олігархія – це політичне та економічне панування невеликої групи представників великого монополістичного капіталу. А олігарх — це суб’єкт господарської діяльності, який отримує прибуток не за рахунок добросовісної конкуренції, а в результаті корупційної змови з владою на різних рівнях: муніципальному, регіональному, галузевому та національному.

Для «олігархолюбців» зазначу, що згідно статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. При цьому ніхто не може узурпувати державну владу.

Отже наявність «олігархічної влади» суперечить основним принципам української Конституції. Це з політичної точки зору. А з економічної, то треба розуміти, що жоден монополіст, а олігарх уже за визначенням є монополістом, не буде турбуватися про народ і державу, а лише про власні корисні інтереси, які інколи можуть збігатися з державними.

Тому олігархічна модель економіки не сприяє розвитку країни. Основним рушієм економіки в державі має бути так званий середній клас, а основою політичного устрою має стати демократія, за якої верховна влада належить народові, а не вузьким клановим чи олігархічним угрупуванням.

Володимир Селезньов