Останніми випробуваннями Північна Корея намагалася продемонструвати, що її ракети можуть долетіти і до Японії, тож, відповідно, ця країна опиняється на лінії вогню, і що, як мінімум, існує небезпека того, що протиракетні комплекси можуть не впоратися з ракетами. Враховуючи фобії японців і їхній дискурс щодо ядерної зброї та ядерного бомбардування, це є дуже серйозним сигналом для цієї країни, який, принаймні, ставить під сумнів можливість початку війни японців із Північною Кореєю. Адже в разі початку війни, очевидно, може бути завдано ракетного удару по Японії.

Загалом, у такий спосіб КНДР намагається змусити японців як ключових партнерів Сполучених Штатів Америки в цьому регіоні активно виступати проти початку війни. А це, на мою думку, означає, що Північна Корея насправді не хоче початку війни, що вона, скоріше, демонструє готовність завдати удару у відповідь.

На даний момент це випробування КНДР — превентивний захід, аби не допустити війни

Звісно, північнокорейський режим непередбачуваний, і рішення він може прийняти яке завгодно. Північна Корея справді може оцінити загрози для себе як такі, що існують, і завдати удару першою, мотивуючи це тим, що вона начебто захищається від наявних загроз. Але на даний момент це випробування КНДР — превентивний захід, аби не допустити війни.

Проте це дуже небезпечний сценарій, бо грати на підвищення ставок завжди вкрай ризиковано.

Світова спільнота перепробувала щодо Північної Кореї дуже багато різних варіантів і тиску, і взаємодії, й інших методів «співпраці», щоб обмежити ядерний потенціал та ввести ситуацію в контрольоване русло. У ключових гравців цього регіону — США та Китаю, Японії та Південної Кореї — бодай частково існує розуміння небезпеки даної ситуації. Відбуваються постійні консультації, є усвідомлення ризиків. Навіть Росія, незважаючи на її намагання викрутити цю ситуацію на свою користь, розуміє, що такі політики з ядерною бомбою — це загальна небезпека, яка може вилитися в велику ядерну катастрофу.

Важливий приклад. Свого часу Україна відмовилася від ядерної зброї, і їй за це гарантували безпеку, але виявилося так, що одна з країн-гарантів просто напала на неї. Ситуація із Північною Кореєю — дзеркальна: є країна з ядерною зброєю, яка демонструє свою здатність завдати удару по союзниках США і в такий спосіб стримує можливість військового нападу на себе. Але разом із тим, це перехід на зовсім інший рівень ескалації.

Те, що засідання Радбезу ООН закінчиться лише засудженням дій КНДР та закликами їх припинити, і не більше, було цілком передбачуваним, враховуючи попередні засідання та діяльність РБ ООН

Виникає питання — а що далі, якщо це не спрацьовуватиме і призведе до чергової ескалації? Залишиться лише обмін ядерними ударами.

Я розумію логіку тих політиків, які приймали рішення про без’ядерний статус України і надання їй гарантій. Але проблема залишається: чи готові країни, які надали статус недоторканості без’ядерній державі, захищати її, якщо нападником є країна, що має арсенал ядерної зброї?

Чому диктатори прагнуть мати арсенал ядерної зброї? Тому що ядерна зброя — це запорука того, що їх ніхто не скине. І ця дилема не розв’язана.

А те, що засідання Радбезу ООН закінчиться лише засудженням дій КНДР та закликами їх припинити, і не більше, було цілком передбачуваним, враховуючи попередні засідання та діяльність РБ ООН. Це не перше засідання, яке закінчується нічим. Сьогодні тільки лінивий не говорить про те, що система запобігання конфліктам і система превенції, на яку була заточена Рада безпеки ООН, просто не працює. А не працює вона через те, що інтереси країн-постійних членів РБ ООН настільки суперечливі, що вони не можуть між собою домовитися.

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber