12 лютого минає рівно десять років з того моменту, як судно «Фаїна» зі звільненим українським екіпажем прибуло в кенійський порт Момбаса. Судно захопили сомалійські пірати наприкінці вересня 2008 року, а екіпаж перебував в полоні більше чотирьох місяців.

Сама ж історія резонансного захоплення і не менш сенсаційного звільнення «Фаїни» із самого початку набула значного резонансу в Україні та світі. Постійний інтерес до цієї історії постійно підігрівався інформацією про вантаж великої партії зброї на борту судна та чисельними публікаціями медіа щодо його начебто контрабандного характеру. Насправді ж, зброя постачалася відповідно до норм міжнародного права, критеріїв ООН та згідно з контрактом між українським спецекспортером і Міністерством оборони Республіки Кенія.

Самі ж заходи зі звільнення судна суттєво ускладнювалися практично повною відсутністю інформації про піратство біля узбережжя Сомалі і в районі Африканського рогу, що у 2008 році раптом стало серйозною перешкодою для морської торгівлі. Дані про сомалійських піратів на той час були дуже обмежені і містили безліч суперечливих фактів. Як виявилося згодом, піратство у Сомалі фактично організували деякі колишні члени Національної добровільної берегової охорони, яка була створена у 1990-х місцевими рибалками для охорони районів вилову риби поблизу узбережжя. Однак, в умовах тривалої громадянської війни, відсутності центральної влади та геть зруйнованої економіки, піратство фактично стало для багатьох жителів узбережжя чи не єдиною можливістю заробітку.

Вдалося дізнатися, що традиційно більшість піратів походить з місцевості навколо портів Хобіо та Харардере у центральному Сомалі. Маленьке містечко Ейл на узбережжі Індійського океану стало місцем, куди пірати транспортували і де зберігали захоплені судна. З часом спонсорами піратства у Сомалі почали виступати так звані «інвестори», які позичали піратам кошти, забезпечували пальним, продуктами харчування, засобами зв’язку, наркотиками тощо і, відповідно, отримували суттєву частину викупу. Виявилося, що сомалійські пірати мали широкі зв’язки і контакти в Ємені, Кенії та у найбільших морських портах регіону.

Безсилою допомогти у звільненні наших моряків, судна і вантажу виявилась й Організація Об’єднаних Націй. Так, у грудні 2008 року у Найробі проходила представницька Міжнародна конференція ООН з боротьби з піратством, в якій взяли участь делегації 45 держав, а також представники неурядових організацій та приватних компаній, що спеціалізуються у сфері безпеки морських транспортних перевезень. Експерти ООН довго і гаряче сперечалися щодо тонкощів і нюансів морського права, але до спільної думки так й не дійшли. Не дивно, що на цьому все тоді й завершилося – тобто про будь-які конкретні заходи в рамках ООН так і не вдалося домовитися.

Виявились марними сподівання на реальну допомогу з боку так званих місцевих авторитетів або «впливових сомалійців». У результаті, в січні 2009 року склалась ситуація, коли не лише судновласник, але й захоплені моряки, їхні рідні та близькі фактично стали заручниками вимог купки нахабних злочинців. Добре, що своєчасно знайшли необхідні кошти для викупу.

Узагалі ж, звільнення «Фаїни» стало можливим завдяки копіткій роботі української сторони та постійній взаємодії з кенійською владою. Така плідна співпраця дозволила закласти міцні підвалини взаємовигідних і дружніх відносин між Україною і Кенією. Контакти, встановлені в ті дні, дозволили згодом успішно вирішувати питання, пов’язані з іншими звільненнями суден, до складу екіпажів яких входили українські громадяни.

Слід додати, що вже наприкінці 2011 року відповідальні, насамперед європейські судновласники, утомившись від знахабнілих піратів, почали брати на борт приватну озброєну охорону. Професійні охоронці, як правило бійці з числа колишніх морських піхотинців, забезпечували надійний захист судна, екіпажу і цінного вантажу. Як виявилось, піратська проблема має досить просте вирішення.

Про це та багато іншого йтиметься у моїй книжці, що скоро виходить друком: «Від «Фаїни» до «Дельвіни» або невигадана історія про сомалійських піратів».

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua